Вірш Олени Степової 28 лютого 2022 року
Коли зозуля почне рахувати зорі,
загублені чобітки та вітром розвіяні сльози,
понад дорогою осокори,
стануть,
як апостоли на дорозі.
Старший з них, напевне, з ключами від раю,
з обличчям Петра на сріблястому листі,
буде стояти на самому краю
того перехрестя,що веде із міста.
Щоб ті, хто залишив, коли поїхав, там найсумніше, бо воно найдорожче, стояв серед долі, наче під стріхою, коли дощ вимолює йому прощення.
Коли зозуля почне рахувати
тріщинки в погляді та невеселі жарти,
нерозуміння або не вміння брехати,
родинні фото,
залишені десь у шафі,
з міста підуть глумливі шпаки та жабки,
вужі виповзуть, тихо собі звиваючись,
навіть гриби підуть, зібрав свої шапки
й торішнє листя, за осінь тримаючись.
А ще з міста підуть веселки веселі,
зависнуть хвилюючись над осокорами,
можливо їх чекають нові оселі,
можливо не буде там зрад та докори.
Можливо…
А зараз вони просто вузлик. З болі, прощення та любові. Згорнувся в клубочок маленький вужик. Під осокором.
Коли зозуля почне рахувати зради братів та розбиті вікна, мінометні обстріли, автомати, черги з них, залпи, на згарищі буйні квіти, розпечене місто, зруйновані хати, червоні цяточки на грудях, вишиті рушники, на хрестах розіп’яті, піде вдовицею серед люди, - війна зупиниться й захлинеться.
Вдавиться Іудою не залишивши сина. Дубу явір в гаю всміхнеться, побачивши побратима.
Осокори зітхнуть та розправлять плечі. Вони міцні, ці дивні Атланти. Дороги будуть рахувати втечі, розбещених офіціантів.
Коли зозуля почне рахувати
дощі, що омили цю спалену землю.
До осокору підійде мати
посадить в землю з горіха зерня.
Земля народить з горіха сина,
а що ж землі у війну родити?
А потім підуть жінки з насінням. А потім прийдуть за батьком діти…
Коли зозуля почне рахувати
нове століття, бо це вже чорне,
до осокору підійде мати,
зруба та кине, як дрова в горна.
Перекують жінки на орала мечі, з якими прийшли чужинці. Зозуля змовкне. Нарахувала. Як роси гинуть в степах ординці!
Коли зозуля почне рахувати…
Матери российские отправили детей на убой!
Фотография переписки с мамой - с мобильника убитого российского солдата-срочника.
5 день війни
Коли ми переможемо, треба обов'язково зняти комедію про цю війну.
Так, саме комедію. Повний метр, який побачить увесь світ.
І про бандераавтомобіль, якому позаздрив би Бетмен.
І про гопніків, які захопили голіруч ворожий БТР.
І про циган, які вкрали танк у росіян.
І про бомжів, які збирали пляшки для коктейлів молотова.
І про бабуль, які шукали ворожі мітки і заодно замалювали по мікрорайону всі контакти закладчиків.
І про обісраних російських військових, яких гостинно прийняла добра українська бабця чаєм з пургеном, а тоді спалила одного прямо в уборній.
І про простого українського дядька, який голіруч з цигаркою в зубах переніс міну з дороги в лісопосадку.
І про те, як рашисти злякалися пам'ятника афганцям і обстріляли його.
І про те, як дівчина якомусь любителю слати дікпіки в месенджер дала номер рахунку для допомоги ЗСУ, а той переказав на нього гроші.
Як українські залізничники на Сумщині заманили ворожий бронетранспортер в тупик, і коли москвота "приїхала" - двох "туристів" пов'язали і здали теробороні.
І як голодні кцпскі солдатики крали продукти в супермаркетах.
І як ті дебіли прийшли прямо до відділення української поліції в Харківській області, щоб випросити трохи соляри, бо у них скінчилася.
І як русскій десант по старим картам спустився туди, де мав бути ліс, а опинився в голім полі і був тут же зразу пов'язаний.
І як одноразову десантуру скинули просто недалеко берега в Чорне море, а вода - 0 градусів, тероборона чекала на березі, щоб перестріляти, а непрохані гості самі передали власні м'ясо й кості рибам.
І як ворожий танк збив свій же гелікоптер.
І як у Миколаєві люди зловили і прив'язали мародера без штанів до стовпа, а поліцейський автомобіль, що приїхав на виклик, фарами підсвічував сраку.
І як власниця турагенції з організації сафарі в Занзібарі переказала передплату від російських клієнтів на допомогу українським військовим і скинула їм квитанції.
І про сафарі в Гадячі, коли їхала колона в Полтаву і заблукала, повернули на Гадяч, а там натрапили на наших мисливців, покидали танки й чухнули в ліс. А мужики відстрілювали їх по тому лісу.
Ще є баба Надя, як голос народу.
Якась добра жіночка, котра поміняла їжу на танк расіянській.
Дід Толя, який угнав БМП, причепивши його до свого трактора.
І як під Золотоношею впав ворожий літак, а люди усім селом ловили пілота, поки не спіймали.
І не забудьте про чела з Дніпра, який насрав на мітку.
І про капітана Тараса Остапчука, який утопив яхту віцепрезидента концерну з виробництва зброї “Ростех” – російського олігарха Олександра Міхеєва, щоб помститися за обстріляний у Києві будинок, а іспанський суд його виправдав.
І про кіберугрупування Anonymous, хакери якого поклали державні сайти РФ, запустили в ефір гарну українську музику і в загальний доступ злили базу даних, яка містила телефони, пошту та імена співробітників міноборони рф.
І як грузини відмовилися заправити російський корабель і запропонували використати весла.
І про те, як цілий світ повторював: "Русский военный корабль, ИДИ НАХУЙ!"
Ні, Україна більше не сумна й пригнічена. Ніколи більше. Ніяких страждань. Честь, Гідність, Пам'ять для наших Героїв.
А ворогу - зневага цілого світу. Смішні й бридкі посіпаки хворого карлика.
Слава Україні!
А в саундрек пустити лиш одне слово "паляниця", як його вимовляють перелякані 🐷🐶
Вадим Жук
От нас устало населенье мира, Из общего нас вытолкнули лифта. Нас отключают. Начали со SWIFTa. От Гёте, от Гомера, от Шекспира.
27 февраля 2022
Александр Костенко (авторская орфография сбережена)
шестой день войны. шестой день, слившийся в один, бесконечно длинный, с судорожными миганиями суточного цикла и метамфетаминовым тонусом, когда небо, оставаясь с виду таким же, вдруг вспучивается и бьет по барабанным перепонкам.
второй день Харьков под плотным огнем с неба.
мы все запомним, освободители, мы все запомним.
старуху с оторванной ногой, слепыми движениями ощупывающую свое лицо - она просто вышла в затишье на улицу за кошачьим кормом. мы запомним это, братушки. думаете, это прилетело от путина? нет, это был снаряд от Маши из Сыктывкара.
наших детей, которые играют в подвале в бомбежку - просто они успели взять в подвал слишком мало игрушек, и теперь слушают прилеты и говорят «о, это наша ПВО. правда, слово похоже на ПВА, правда?». мы запомним это, русские братики. думаете, это прилетело от путина? нет, это были кассетки от Вадима из Москвы.
наших беременных, которые во время сообщений о ДРГ врага в городе стоят у дверей с утюгами и чугунной формой для кекса в руках. страх в глазах? да хуй. ненависть, животная материнская ненависть в их глазах. мы запомним это, свнсбки. думаете, это путин бегал с автоматом по нашим дворам? нет, это был Андрей из Набережных Челнов.
наших жен и матерей, которые сидя на щербатых ступенях подвалов, измученные, измазанные, ведут кибервойны - моя жена пятые сутки кладет рашкины пропагандистские медиа-каналы и плачет от отчаяния, когда понимает что это живые люди пишут «сдохните, ykpoпы!». думаете, это путин пишет в пабликах? нет, это Оля из Волгограда считает, что убийства наших детей оправданы «засильем на Украине наzиков».
наших ребят, которые патрулируют перекрестки, чтобы сюда не зашли неумытые. «та хай прийде», усмехаются они, «зустрінемо». думаете, это путин едет по Клочковской на танке? нет, это Дима из Уфы ищет харьковчан с цветами в руках.
наших стариков, которые всю жизнь прожили в советской идеологии, последние тридцать лет - в пророссийской, а сегодня сжимают кулаки до белых костяшек и говорят: конченные. безумцы. умрите, оставьте в покое наших внуков. и я понимаю, что никто теперь не будет ненавидеть ґуссню так, как эти семидесятилетние. они уже поняли, что это не путин жмет пусковую кнопку Градов, это Женя из Саратова защищает русских неизбирательной бомбежкой спальных районов.
мы все запомним, вы, бастарды цивилизации, тупиковая, исторически спившаяся ветвь эволюции. вы считали фразу «ой, я не интересуюсь политикой» индульгенцией вашим будущим преступлениям?
она станет приговором всему вашему - за редчайшим исключением - проклятому роду. вы убивали мирняк, вы бомбили спальники, вы утюжили улицы мегаполисов без единого военного объекта, чтобы защищать русский язык. я - сорокалетний русскоязычный украинец из Харькова, которому никогда и никто не навязывал как здесь разговаривать. это меня, ґусское говно, вы пришли защищать, убивая?
вы можете искупить это только одним способом, Маши, Андреи, Вадимы, Жени. положите семена в свой карман. просто положите семена в свой карман. вам здесь гнить.
1 марта 2022 года